[Dein P.]

Ні...ну панове...
Самі ж голосували за рольову гру. Тоді якого біса, вибачте, тиша та спокій у наших лавах!?
Можливо, спільнота себе не виправдала та її варто закрити та знищити?

запись создана: 16.10.2011 в 12:58

---

[Dein P.]

Оскільки товариству впадлу ліньки щось писати, доведеться знову усе вирішувати самостійно.
Робимо ОКРЕМУ спільноту для рольової гри, а фест на базі цієї спільноти.
Далі буде приведено ТРИ голлосування у тілі одного. Тобто робимо багатоваріантний вибір. Що до феста та що до гри.

АПД.: Голосування до 20.00 сьогодні за Києвом
АПД.: Так, з фестом розібралися, як бачу. З мовою гри - теж. Визначайтеся з часом початку.

запись создана: 15.10.2011 в 13:29

Вопрос: Так що робимо?

1. Полілінгвістична гра за історією України ("Загарбники" та "Союзники" мають право висловлюватися на мові персонажа)		4	(18.18%)
2. Монолінгвістичну гру за історією України		2	(9.09%)
3. Гру з древніх часів (скіфи, скандинави, гуни та т.ін)		4	(18.18%)
4. Гру з часів Київської Русі		2	(9.09%)
5. Фест проводимо за Артами		3	(13.64%)
6. Фест проводимо за заявками		4	(18.18%)
7. Фест проводимо за темами та командами		2	(9.09%)
8. ПРоводимо фестиваль з лотереєю		1	(4.55%)
Всего:		22 Всего проголосовало: 8

@темы: Організаторське

---

Висновки

[Dein P.]

Отож, любі мої!
За результатами голосування можу сказати, що народ хоче рольову гру за історією України) Її ми й проведемо першочергово) *забила собі роль Росіії*
Отож,оскільки пан другий Адмін хоче й фест провести *та вперся*, враховуючи друге місце цього заходу оголошую що й він буде проводитися.
Для рольової гри пропоную обрати мову (тільки українську, тільки російську, або дозволяти розмовляти на різних мовах), а для феста - предмет (як арт фест, на замовлення, тематичний або класичний фестиваль)
Голосування НЕ буде, тому прошу висловлюватися у коментарях!

АПД.: Ні, ну люди...Ну як так можна...=-= Трошки активності...Хоч трошки.

запись создана: 14.10.2011 в 21:18

@темы: Організаторське

---

[Dein P.]

Шановне панство!
У адміністрації є одна цікава (на погляд тієї ж адміністрації) думка, як можна зробити наше життя цікавішим.
Пропонується провести одне з трьох запропонованих:
- Фестиваль україномовного фіка (тематика може регулюватися, як і те, на базі чтого він проводиться)
- Рольова гра за країнами Хеталії
- Рольова гра за історією України

Ваші міркування та інші пропозиції висловлюйте у коментарях до цього посту.

АПД.: Шановне панство! Активніше голосуємо та визначаємося. Ви маєте ще тільки завтрашній день...Тож думайте швидше)
АПД. 2: До 20.00 14 жовтня прошу усіх визначитися із голосуванням

запись создана: 13.10.2011 в 19:03

Вопрос: Так що робимо?

1. Фест		5	(31.25%)
2. Рольову за країнами		3	(18.75%)
3. Рольову за історією України		8	(50%)
Всего:		16

@темы: Організаторське

---

УКРАЇНА і...

[wasya]

Назва:УКРАЇНА і...
Автор: N.K.V.D.
Фендом: Hetalia: Axis Powers
Персонажі:більшість чоловічої аудиторії
Рейтинг:загальний
Попередження: не моє
Розмір: вибачте не знаю
Публікація на інших ресурсах: мабуть
Примітки автора або людини, що розміщує: взято у  N.K.V.D., який також десь це взяв

УКРАЇНА і...

... АМЕРИКА


... РОССІЯ


... БІЛОРУССІЯ


... КАНАДА


... АНГЛІЯ


... ФРАНЦІЯ


... НІМЕЧЧИНА


... ПРУССІЯ


... ТУРЦІЯ


... ШВЕЦІЯ


... такой же ПОЛЬША


... дуже счасливий ЛАТВІЯ (хотів би я бути на його місці )

останнє зображення
крає мені серце

@темы: Америка, Росія, Беларусь, Зображення, Канада, Турція, Німеччина, Латвія, Пруссія, Швеція, Україна, Польща

---

[SilentWhisper~~]

Незвичайна
Автор: Silent Whisper
Бета: Немає
Фэндом: Hetalia: Axis Powers
Персонажі: Японія/Україна, згадуються Білорусь, Польща та Росія
Рейтинг: G
Жанри: AU, Гет, Буденність
Попередження: OOC
Розмір: Драбл
Статус: завершений
Опис:
Україна проводить невелику екскурсію Японії по своїй культурі, під час якої Хонда дізнається багато нового, невідомого раніше багатьом про минуле Ольги.
Публікація на інших ресурсах:
Де хочете, якщо воно вам потрібно, але з авторством моїм і без змін у шапці.
Примітки автора:
Вважаєте, пейрінг абсурдний? Так вот, ця нісенітниця навіть має скупе обгрунтування podrobnosti.ua/podrobnosti/2011/01/04/744724.ht...

Незвичайна

— Японіє, дивися, це Софіївський собор! – весело вигукнула Україна, взявши за руку хлопця і потягнувши його за собою до будівлі. Вони вже близько трьох годин гуляли Києвом, а Ольга все ще не переставала щебетати щось недосконалою англійською, іноді вставляючи американські фрази, що відразу ж привертали увагу. Кіку весь час соромився, коли Ремезина брала його за руку, чи нахилялася надто близько, щоб сказати якусь надзвичайно таємну річ, а потім заливисто сміялася, коли бачила червоніючого японця.
Все-таки вона дивна, незвичайна. Повна протилежність азіата. Він тихий, сором'язливий і небалакучий, ніколи не любить розповідати щось про себе, а вона шумна, іноді навіть занадто, емоційна, наївна та відкрита. Такі різні, і в той же час Кіку дуже притягувала ця жителька заходу. Хоча її культура з’явилася ще не так давно, але приваблювала своєю неповторністю. Її примітний інструмент – кобза – заворожував своїм абсолютно унікальним тембром та звучанням. І так приємно, слухаючи його, спостерігати, як її тонкі, трішки засмаглі від роботи в полі, пальчики бігають по струнам, а на губах з’являється ностальгічна посмішка, яку супроводжує високий грудний спів. А на кобзі важко навчитися грати. У неї п’ятдесят струн, але такої повноти звуку не дасть майже ніякий інший інструмент.
А козаки! Неповторні, своєрідні українські лицарі, які відрізнялися особливою зачіскою «оселедець», одежею, що складалася з сорочки, найчастіше вишитої, широких штанів – шаровар та інших атрибутів в залежності від фінансових можливостей. А також вони відрізнялися запальним характером безпечної душі, що уже перестала боятися смерті, з якою зустрічається кожен день один на один, схрещуючи з нею шаблі.
А дівчата та жінки нічим не відставали від чоловіків, козаків. Ольга і сама колись була козачкою. Не надто висока, з раніше довгим русим волоссям, яке вона втратила під час одного з боїв, коли була змушена його відрізати, з великими блакитними, здавалося б повністю наївними, очима, в яких світилася прихована хитрість та сміливість.
І колись вона з тими ж козаками, пліч-о-пліч з легендарним гетьманом ходила в походи на татар та турків, уміло сідлаючи коня та орудуючи шаблею. Навіть Росія погано пам’ятав ті часи, адже був ще тоді маленьким, але саме після того, як пройшов цей час, коли помер Хмельницький, Ольга звернулась по допомогу до Івана, просячи захисту від Польщі, котрий ніяк не хотів відпускати Ремезину, чіпляючись за її землі та шукаючи союзників серед її ворогів.
Тоді і перетворилася Україна в те, чим вона є зараз. Сором’язлива, дещо плаксива дівчина, хоча і дуже трудолюбна, про що свідчили її успіхи у сільському господарстві та незмінно бідна. Але розповіді про її минуле були гідні захоплення нею та її народом. Все-таки, це час зробив з неї боязку та відвиклу від битв. Але вона змогла зберегти залишки тієї культури, яку створювала століттями тоді, в часи Середньовіччя та початку Нового часу.
І коли Ольга все ж вмовила Хонду піти на концерт українського національного танцю, то хлопцю просто відняло мову та перехопило подих. Коли в його культурі танець – це плавність і точна послідовність рухів, що майже непомітно замінюють один одного и кричать про грацію та елегантність, майже невагомість, то Ремезиної все були з точністю до навпаки. Український танець – це сплеск все тієї же нестримної енергії, рухливості та запалу. Дещо різку рухи та повна віддача виконуючих, що так властива душі народу дівчини, захоплювала, але все ж була незвичною для замкнутого азіата. Але як і все невідоме, химерне і дивне, це його приваблювало. Та що там, навіть мова України була ватра того, щоб звернути на неї увагу. Дуже схожа на російську, на білоруську, дещо навіть на польську, вона все ж мала щось неповторне, своє, те що разюче відрізняло її від інших.
Ольга була зовсім незвичною дівчиною для японця і саме цим вона була йому надзвичайно цікавою, особливою.
— Хей, Кіку, хочеш подивитися на собор всередині? Там надзвичайно гарні фрески та мозаїки… — раптово загорілися живим вогником очі Ремезиної. І куди там Білорусії с з її, без сумніву, неземною, але сталевою та майже жорстокою, холодною красою, коли в цій дівчині ключем б’є життя.
Очевидно, це та енергія, що раніше йшла на битви та походи, а зараз накопичується, очікуючи виходу назовні. Колись…
Хонда ледь помітно кивнув і, діставши фотоапарат, перевів погляд на сяючі, здавалося, чистим золотом величні бані Софіївського собору, що грайливо переливалися в променях сонця. Такі ж золоті хрести з куполів здіймалися в небо, іноді чіпляючись за надто низько пливучі хмарки, що мали необережність так необдумано на них наткнутися.
І щось невимовно солодко защемило в грудях, коли Оля, весело усміхнувшись, легко, не вагомо, навіть не поцілувала, лиш доторкнулася губами щоки Хонди і потягнула його за собою до собору, продовжуючи щось захоплено розповідати. Але все, що вловив Японія з цього монологу, була лише одна фраза: «Кіку, ти так мило соромишся!», почувши котру, хлопець почервонів ще більше, все ж піддаючись напору України та ідучи за нею.
А все ж, вона незвичайна.

Вопрос: Сподобалося?

1. Так		9	(90%)
2. Ні		1	(10%)
Всего:		10

@темы: Японія, Фанфікшин, Україна

---

«- Хто?» «- Україна»

[SilentWhisper~~]

Назва: «- Хто?» «- Україна»
Автор: Silent Whisper
Бета: Немає
Фендом: Hetalia: Axis Powers
Персонажі: Україна, Львів, Харків, звичайні люди, згадуються Польща та Росія
Рейтинг: G
Жанри: Ангст, Джен, Психологія, Буденність
Попередження: ОЖП, OOC
Розмір: Драбл
Статус: завершений
Анотація:
З такими успіхами, найближчим часом такого явища, як Україна не існуватиме. По клаптикам розтягнуть землі сусіди та «друзі», а її народ тільки подякує. Він уже давно масово виїжджає за кордон, адже життя в Європі краще, ніж у «цій Богом забутій країні».
Публікація на інших ресурсах:
Якщо маєте таке бажання, то попередьте мене. Шапка повина бути така сама :З
Примітки автора:
Не знаю, чи сподобається це комусь, але це так званий "крик душі". Дійсно болить серце за нашу країну і обійти стороною це не можна.

Перша і єдина частина
Ритмічний, тихий стукіт колес, набундючені дощові краплі стікають по мутному склу, а під стелею тихо шипить радіо, зрідка видавлюючи звуки, що хоча б чимось нагадують мелодію чи спів. Крізь тонюсінькі і, до того ж, жовті, а зовсім не білосніжні фіранки зі знаком «УР*», чудово проглядається сірий осінній пейзаж, що зовсім не радує око. Голі дерева та брудне місиво з вологої землі і листя, що згнило, служать краєвидом у вікні. Крихітний пластмасовий карниз, на якому й тримаються убогі фіранки, весь час жалібно скрипить, на диво, вдало потрапляючи в такт тяжкому хрипу радіо.
Дівчина, зітхнувши, втомлено упала на ліжко і втупилася на верхню поличку. По тілу пробігли мурашки від дотику шкіри до вологої постелі, а очі тут же помітили проїдені міллю чи, може, проколоті кимось дірки в оббивці. Ось це і є «український сервіс». Всі умови для розвитку туристичного бізнесу.
Ольга фиркнула і сіла на своєму місці, щоб не бачити тої чудової картини та не мерзнути на гидкій постільній білизні. Дві її сусідки, очевидно, пішли у вагон-ресторан, щоб пообідати та залишили її тут одну зі своїми проблемами і, як можна помітити, клопами.
Висидівши у пустому купе ще лише хвилину, Черненко різко піднялася і прожогом вискочила у коридор, ковтаючи повітря, як риба, викинута на берег. Повітря тут здалося свіжішим та прохолоднішим і дівчині стало легше. Заспокоївшись, вона згадала свої нещодавні думки, посумнішала і, закривши очі, притулилася лобом до холодного скла, почавши нервово відбивати пальцями по ньому якийсь ритм. Почувся звук відкриття дверей купе, а потім жвава розмова, більше схожа на сварку. Голоси наближалися і, зрозумівши, що зіткнення з співрозмовниками їй не уникнути, Україна відхилилася від вікна і апатично подивилася на двох хлопців.
Перший, високий та худорлявий, активно жестикулював, все підвищуючи голос. Він весь час скуйовджував і так сплутане світло-каштанове волосся, намагаючись відкинути його з чола. Другий, також високий, але дещо міцніший, вів себе більш стримано, але, не дивлячись на те, що говорив він не голосно, його бас було добре чути і у кінці коридору. Обоє розмовляли з очевидною неохотою, не відчуваючи особливої симпатії один одного, зрідка відпускаючи саркастичні жарти в адресу співрозмовника. Назрівала бійка, і Ольга, будучи прекрасно знайома з обома «півнями», натягнула неприродну посмішку, якій навчилася у брата, і голосно, щоб обидва хлопці її почули, вигукнула:
— Харкове, Львове, як я рада вас бачити!
Почувши, що їх кличуть, супротивники повернулися і, побачивши дівчину, швидко до неї наблизилися та потисли з нею руки.
— Ольго, добрий день. Чого це ти тут сама? Мені здається, з тобою мала їхати у Київ Крим, — запитав шатен, схрестивши руки на грудях і хмикнув, бачачи, як його «товариш» здивовано хмуриться.
— Вона не захотіла їхати взагалі, — відрізала Черненко, насупившись та звернулася вже до другого, — А ти, Віктор, чому мовчиш?
-Извини? — підняв брови догори Харків, дивлячись на дівчину дещо гордовито, але та, здається, цього вже й не помітила. Гірка посмішка спотворила чарівні риси обличчя, і Україна відвернулася знову до вікна, виводячи на його запотілій поверхні якісь букви та символи. У грудях щось боляче защемило, ніби відкрилась якась давня рана. Горло здавило, а у роті з’явився якийсь кислий присмак лимону. В очах защипало, і дівчина почала часто кліпати, щоб зігнати сльози з вій. Дякую, Іване, удружив ти, звичайно, зі своїм впливом на схід. Рідної мови не розуміють…і не хочуть.
— А ти, Станіслав, чим ощасливиш? – спитала Черненко, ковтаючи образу, але голос не здригнувся, і міста нічого не помітили. Хоча, може, вони й не хотіли помічати…
— Ох, я ще вчора з Краковом та Любліном розмовляв. Я їх запросив, то ми й розговорилися. Звичайно, рівень життя наш і їхній нема що й порівнювати. І в освіті у них краще, і туристів більше, та й економіка стабільніша…До того ж, у них кращі відносини з іншими Європейськими містами і… — і «Остапа понесло», як продовжила подумки Україна, далі вже не слухаючи «столицю заходу». Чудово. І тобі дякую, Феліксе, за вплив. Скоро, серцем чую, і ти шматок земель отримаєш, який так давно хотів. А я й перечити не буду, дарма воно все… Сподіваюсь, хоча б після цього ти задоволений залишишся. Тяжко зітхнувши, Ольга, широко, надто широко, посміхаючись, повернулась до юнаків і сказала:
— Я дуже рада була вас побачити, хлопці, та поговоримо уже в Києві, гаразд? Я щось дуже втомилася…
Залишивши дещо приголомшених такими діями Львів і Харків, дівчина, зібравши всі сили, що залишилися, ледь відкрила дверці купе та зникла у ньому, навіть не обернувшись. Уже там, не будучи під пильним поглядами міст, Черненко посмутнішала, ніби зняла маску з обличчя. Як же ж воно все остогиділо…
З такими успіхами, найближчим часом такого явища, як Україна не існуватиме. По клаптикам розтягнуть землі сусіди та «друзі», а її народ тільки подякує. Він уже давно масово виїжджає за кордон, адже життя в Європі краще, ніж у «цій Богом забутій країні».
Почервонілі очі знову за декілька днів наповнилися слізьми, і дівчина, не в змозі стриматися, схлипнула. Голова знову розболілася, ніби невдоволення всіх людей одним поштовхом влилося в неї та затопило надію на краще, перехоплюючи подих. Вона стомилася від пустих обіцянок та голосних пафосних слів, а пустка байдужості в душі все росла, повільно тягнучи холодні руки до серця.
Двері тихо відкрилися, і в приміщення зайшли сусідки Ольги – мати з дорослою дочкою. Жінка і студентка про щось сперечалися і навіть не помітили присутності українки, але та була цьому лише рада. Вона не хотіла, щоб її бачили в такому жалюгідному стані. Не маючи вибору, Черненко прислухалася до напруженої розмови, а, почувши, про що йде мова, затамувала подих.
— Ех, Настя, послушай меня. Я всё же дольше тебя живу, знаю лучше, как правильно. Учи польский или немецкий, и поедешь за границу учится. Там и жить можно, не то, что здесь. Люди состояния имеют, а не последние копейки собирают. Пришла в упадок страна, но что же нам, с ней тонуть? – гнівно закінчила мати, перераховуючи купюри у гаманці, та потім лише приречено махнула рукою.
— Знаєш, мамо, а я передумала у Польщі вчитися. Досить уже тікати, як щурі з корабля. Щоб щось змінилося, потрібно, в кінці кінців, хоча б щось робити, і я принципово не хочу нікуди їхати, — хмикнула дівчина, закинувши ногу на ногу, — Вчитися бути в Україні, і працювати також, а інші хай їдуть собі за кордон. Повір, тікають лише ліниві, ті, що просто не хочуть щось будувати, а прагнуть знайти все готове.
Студентка ще раз посміхнулася і дістала з сумки уже стару й пошарпану книгу «Тіні забутих предків» та почала зосереджено читати.
А на обличчі Ольги все ширшала посмішка, відверта та щаслива, як ніколи. Ех, не все ще втрачено. Багато що вже вона пережила, а доки є такі люди, і далі жити буде.

* Українська Залізниця

Вопрос: Сподобалося?

1. Так		6	(85.71%)
2. Ні		1	(14.29%)
Всего:		7

@темы: Фанони (міста), Фанфікшин, Україна

---

Павлік Морозов

[Dein P.]

Назва:Павлік Морозов
Автор:  Klodwig та  Dein Preussen |Julchen von Lichtherz|
Бета: самосуд (с)
Фендом: Hetalia: Axis Powers
Персонажі:Всі потроху
Рейтинг:NC-17
Жанри: Екшн (action), Експеримент, Гумор, Пародія
Попередження:Нецензурна лексика, Смерть персонажа, OOC, Насилля
Розмір: Мініатюра
Статус: майже дописаний
Опис: От хто з Вас знає классику українського троллингу? А великого Леся Подерв’янськогота його «Павліка Морозова»??? Шукайте у ВК та слухайте. А поки - наша розповідь про те, як одна героїчна падлюка особистість вирішила це все поставити.
Публікація на інших ресурсах: ЗАБОРОНЕНА!
Примітки автора: Описание:
Одного разу один автор дав другому автору покурить Подервянського. Ну і понеслась. Багато мата, пошлостєй і прочих кошерних вєсчєй, написаних відбірною Лесьовською мовою. Кому не нравицця - ідіть лісом, де масла дотрошки...

Передмова

Передмова
У величезному залі Одеського оперного театру було людно. Повсюди штирчали камери, прожектори та інша різна техніка, що мусила б бути елементами спец ефектів. Завіса була опущена. За нею роздавались тріск, гуркіт та чиєсь зле гарчання у акомпанементі з розлюченим Колколкол. Але, після не менш розлюченого «Shut up, fucking shit!», усе стихло, а завіса почала повільно підійматися під перехресним світом прожекторів.
— Альфред Джонс представляє! – говорив хтось за кадром. – Епічний блокбастер з бюджетом у два мільярди доларів та трильйон нервових клітин! Хахаха! Найкращи спец ефекти та актори до вашої уваги! Отож! П’єса Леся Подерв’янського «Павлік Морозов»!
Коли затихли аплодисменти, той самий голос продовжив:
-В головних ролях! Павлiк Морозов – Людвіг Крауц! Сава Морозов – Франциск Бонфуа!Щукiн – Антонио Фернандес Кар'єдо! Пєлагєя Нилiвна – Ольга Ремезова! Павєл Власов – Пітер Кіркленд! Генерал Власов – Бервальд Оксештерна! Фiлiн – Гілберт Бальдшмідт! Учитель атеїзма – Торіс Лоринатіс! Альонушка i Іванушка – Наталія Арловська і Райвіс Галанте! Сфiнкс – Артур Кіркленд! Микола Островський – Іван Брагінський! Сука i Блядь – Фелікс Лукашевич та Елізабет Хедеварі! Клiмакс – Ротеріх Едельштейн!
— Стули пельку та починай, довбень американський! – долетів до глядачів злющий голос з за куліс. Ведучий закахикався та тут же заголосив:
— МИ ПОЧИНАЄМО!

Дія перша

Дія перша

Величний хвойний лiс з мхами, лiанами, ялинами i кедрами. Де-по-де до них самiтньо тулиться берiзка. Чути пiонерський горн. Через чащобу продирається пiонерський загiн. Сховавшись за сосною, на загiн зловiсно уха здоровенний Фiлiн.
Пруссія сидить на сосні. На шиї в нього пишне жабо з курячого пір'я.
Пруссія: Угу-угу-угу!
Німеччина, одягнений у шкіряні короткі шорти та білосніжну сорочку стомлено видихає та підходить то Литви, який трясеться при виді Гілберта із злющими очима та намазаними червоною помадою Польщі накладними іклами.
Німеччина: Я знаю, Це фашист угука на соснi. Склада вiн карти наших болотiв, Щоб переслати їх Гудерiану. *трохи в бік додає* Та здалася ваша клята тайга Швидкому Ґейнцу!?
Пруссія: Сам такий. Тьфу, Угу-угу-угу!
Литва: От падла! *увертається від шишки* Шкода, маузер свiй дома я забув.
Пруссія *іронічно*: Угу.
Німеччина: Узнать він хоче тайни піонерські, а потім побіжить i закладе Гудерiану всі секрети нашi. *коситься на брата та мало не регоче в голос*
Литва *набравши повітря в легені* Ти перебiльшуєш, Павлуша, як завжди. Скорiш за все ексгiбiцiонiст забрався на сосну….
Пруссія: ХТО?!
Німеччина: Стули пельку, Схід! *За кулісами миролюбиво помахав альбіносу краном Росія. Той швидко стулив дзьоба*
Литва: *набравшись мужності та все ще трухаючись усім тілом* Дiвчаток недозрiлих наших хоче вiн злякать з сосни зненацька видом хуя. Чого робити там фашисту, не пойму я.
Пруссія: Угу, блять.
Німеччина: Це знають ще у яслах малi дiти,
Що лучше перебдiть, нiж недобдiти.
Катаймо на сосну, стягнем його за яйця *Прус синіє*
І спитаєм документа. А як не покаже,
То почнемо пиздить. Ото натiшимся.
Я пиздити люблю - людей, також
Жiнок, курей, свиней, собак. Особєнно
Я кошенят люблю топити. Як приємно:
Сидиш собi спокiйно на вiдрi i палиш люльку,
А воно маленьке i дурне все тичеться у сраку.
Так хорошо, що пiсню заспiваєш.
А потiм їх лопатою порубиш на шматочки
Та й викинеш к хуям. Нєт, все-таки
Природу я люблю, i родiну, берьозку i рябiну
Люблю я куст ракiти над рiкой.
Пруссія: *з дерева, єхидно до крайньої міри* Край родной, навєк любімий,
Гдє ж найдьошь єщє такой, гестаповець хєров! Згадав солодкі часи?
Литва: От бачиш! Нашi там. А ти: Кругом шпiони.
Ето снайпєр, молодой боєц.
Німеччина *бере в руку здоровенну ломаку* А як шпiон - тогда йому пiздєц. *трохи вбік* Стули дзьоба, падлюка! А той ламакою й так в’їду! *Пруссія корчить пики та показує середній палець*
Німеччина гарчить, скрипить зубами та кида снаряд брату в голову, той пада з страшним стуком, як мiшок з говном.
Німеччина: *бере Пруссію за одну ногу та з легкістю підійма у повітря. Трясе їм трохи, впендюрюючи головою об сцену та передразнює Литву* Снайпєр, молодой боєц,
А как же! Прямо ворошиловський стрiлок.
На це «полонений» щось піздить єхидно на брата. Німеччина з розмаху пиздить важким пруссом об берiзку, якiй зовсiм недавно признавався в любвi. Берiзка ламається.
Литва: *розвертається до піонерів, що є збірною міст-столиць країн, що приймають участь*Дєті, Сєйчас ми всє хором плюнєм на цього Фiлiна! Раз-два-трі!
Дiти хором плюють i сразу ж запєвають весьолу пiсню про кузнєчiка. Обряд очищєнія на цьому заканчівається, i загiн, ламаючи на своєму путі дерева, суне в тайгу, залишаючи за собою дохлого Фiлiна, поламану берiзку, бички, консєрвнi банки i гандони.
М'якою тигристою ходою входить Генерал Власов, він же Швеція. На ньому красивi синi галiфе, шашка i папаха.
Швеція: *помічаючи Пруссію, що лежить мордою до землі та тихо матюкається. Бервальд починає говорити. Акцента майже не чутно, але він відчувається у ритмі мови* От, блядь! Таки, мудак, нарвавсь!
І знов я без связного залишився.
А йобаний Канарiс, мудозвон,
Пиздить в своїй єбучiй шифрограмi,
Що Фiлiну Залiзного Хреста присвоїв Фюрер,
Мабуть, вже посмертно.
*Швеція продовжує естафету Німеччини та підійма бідного прусса за ноги до гори*
Ну шо, падлюка, щє не охладєл?
Пруссія: *здуваючи куряче пір’я з обличчя та відкриваючи одне око* Нахуя мені ще? Ой..тобто..
Канарiс нє пiздєл?
Швеція *примурижуючись* Шоб ти сказивсь, ушастий долбойоб!
Так налякав, що я ледь не усрався
В свої красивi новi галiфе
І нову вєщь красiву чуть не спортив.
Докладивай мерщiй.
Пруссія: *плюючись пір'ям* Я узнав маршрути
Тих наглих пацанiв в коротких штанях,
Що об берiзку пиздили мене.
Вони iдуть на дальнiї болота,
В яких усяка водиться гидота.
Учитель атеїзму їх веде,
Щоб довести, що це все предрасудки,
Що чорт - це видумки, вампiри - п'янi шутки,
А привидєнія - бєсстиднi простітутки,
Якi за рубь залізуть в склєп сiмєйний.
Їм поїбать, що там жмури лежать,
Безнравственi подорви.
Так…падла! Відпусти на землю!
Швеція: *від душі гепнувши Пруссією об підлогу* Ну-ну, вже розпиздівсь,
Пташиний гуманiст,
Жан-Жак Руссо. А сам
Передавив i виїбав
Усе, що в лiсi меньш за тебе. *На це білобрисий, що вже встав на ноги, гордо посміхається та гладить себе по грудях*
Диви, яка пустиня навкруги:
Нi зайчика, нi мишки, нi бiлочки.
Пруссія: Зато Ержбета-сука…ой..тобто Зато гадюки єсть i кровожерна рись.
Жить стало лучше, стало вєсєлєє,
Тепер жить стало просто заєбiсь.
Швеція: *приосанившись* Ходiм, ушаста блядь, за цими мудаками.
Вони шукають те, чого нема,
Щоб довести, що його не iснує,
Так часто мiстики доведені до краю
Шуканням чорта думають, що раз його нема,
То нема i бога.
А пiсля цього сруть у алтарi i дароносицю.
Аж тут приходить чорт у синiх галiфе.
І саме час задуматись, що раз вiн появивсь,
То й бог десь рядом ходить.
Люди, люди, цi дурнi козли!
Як остопизділи менi мiстичнi блядi,
Обвiшанi восточною хуйнею,
Що перед тим як взяти хуй у рота
Повинна привести себе у резонанс
З ефiром свiтовим. Кiстлявi атеїстки,
Що лекцiї читають кугутам про Марс i iншу поєбєнь,
А кугути їбуть їх довгими сумними вечорами
Десь пiд коморою, а та тiки сопить,
А крикнути стiсняється, падлюка,
Бо з города приїхала, в костюмi,
І дулю накрутила в головi.
Совсєм не кайф їбать таку колоду безчуственну.
Та i клiкуши тоже хороши -
Стоять на цвинтарi, простягши загрiбайла,
А як не даш їм грошей, то сєйчас
Обматюкають i плюнуть на пальто,
Що i хiмчистка потiм не почистить.
Куди не кину оком стомленим -
Кругом хуйня. Заябують мене
Питання сучi. Що лучше: бездуховнiсть,
Розпатлана самиця злоєбуча,
Що верхи на скаженiм бугаї
Шаленим чвалом мчить в пампасах предранкових
У нiкуда; або духовнiсть смирна
Що перстами, покрученими от поліартрiту,
Показує нам, де дорога к храму. В храмi тiм
Залiзо ржаве лежить у рiзних позах
І гнила картопля. О, блядський смисл життя,
Якщо ти єсть!
Пруссія: *певно, він навів певні асоціації, бо реготав майже весь натхненний монолог Швеції*
Ти тоже розпиздівся на весь лiс, начальник.
Ну просто романтiзмом повiяло
І Байроном набзділо трохи.
Що ж ти не пiшов в поети,
А подавсь в шпiони?
Швеція: *захекавшись після монологу* Спр'в в т'му, mein lieber С'вушка,
Шо п'ти р'злiчн'ми стiх'ми
Н'м об'ясн'лі м'р.
Н' осн'вна здч'а в т'м i с'стоіт,
Щ'б м'р цей пєрєдєлалі шп'ни.
Пруссія: *мальок підохуївши* Логопьєд по тобі рида, сука!
З декоративного лісу лине голос України та звуки її грудей: Ау! Ау!
Швеція: То П'л'гєя, в'на у л'с… бл'ть. В'бщем, то П'л'гєя.
Америка (а Ви думали хто тут режисер?): *голос лунає з суфлерської ями* Сука! Нормально говори! Не зривай мені постанову!
Швеція: 'ди нах'р, з'бав в д'ску!
Пруссія підводить очі до неба та підіймає зі сцени шматок попизженної його тілом берізки. З усієї дурі вмазує Оксештерні по макітрі. До останнього повертається літературна вимова.
Швеція: Ну блять спасіба. То Пєлагєя,
Вона у лiс по ягоди пiшла,
Втiкла iз дома, щоб синок не пиздив.
Вiн їх обох пиздячить, маму й тата,
Хiба це жизнь - щодень приходить п'яний
І батька з матiр'ю халявами по пицi виховує.
Пруссія: *мрійливо* Та отруїти надо. *бачить пику злого Німеччини та злякано зойкає* Нє…нє надо.
Швеція: Ха! Його труїли ми не однократно..
З закулісся чутно прийливий голос Росії: І пиздили, й мали всім табором…Ой…я мовчу. Мовчу…
Швеція: *єхидно посміхаючись продовжує* Та вся отрута в його органiзмi
В мить перетворюється
На шмурдяк молдавський.
Гiвно, яке вiн їсть, у ту же мить
Утворюється бiлоснiжним салом.
Входить Пєлагєя Нилiвна, котра Україна, мать з великої букви, ум, чєсть i совiсть нашої епохи iз слiдами билої краси на лiце i тєлє.
Україна: *збивши прусса груддю, до Швеції* Мiй любчику, яка хуйова жизнь!
Хотiлося б, усе в пизду пославши,
Вдвох милуватися у банi на полицi
І вiничком любовно пиздитись
І сьорбати чайок. А замiсть цього
У тебе развєдка, Фiлiн, пiздобол Канарiс,
А у мене - мiй чоловiк, алкаш i бабнiк,
І два сини, епiчєскіх гєроя
Бодай би їх побили метастази!
Швеція: *дивлячись на «гордість» Незалежної* От якби Мазепа…*швідко мовкне, бо стає чутно тихе Колколкол*
Пруссія: *показавши шведу язика* Я знаю, храм стоїть серед болота,
А в храмi домовина на цепу.
Про це не знає жодная сволота,
Шо в домовинi тiй слiпий пророк живе,
Зовуть його Микола. *З острахом коситься на Росію, що стоїть майже на сцені* За життя
Хуйнi вiн рiзної навигрiбав довкола так дохуя,
Що свiтлий Аполон, якому поїбать обично
На страждання припизденого нашого народа,
Раптово зглянувся
І швидко ослiпив Миколу стрiлами,
Щоб той не бачив бiльш пiздоватiзму
І не страждав бєссмислєнно,
Як ми усi страждаєм. Ходiм до нього,
Вiн навчить нас волi Аполона i скаже,
як нам жити, бо нема нiякого терпiння.
Так дальше жить нiльзя! Скрiзь долбойоби!
Навiщо, мама, мудрая сова, мене ти народила!
*Пруссія від усієї щирої душі б'ється головою об сосну, сосна ламається.* Сука й блять! Вона ж мала бути бутафорська! *за сценою регіт Угорщини та Польщі*
Швеція: Ну-ну, main libber совушка, не плач,
Прийде Гудерiан i з ним дядько Канарiс,
Мiшок смачних засмажених мишей вони тобi подарять.
Пруссія: *тре лоба* Сам їх їж!

Чути страшне рипiння дерев. На галявину, ламаючи дерева, виходить Павєл Власов, котрий Сіленд, доровенний, схожий на Кiнг-Конга, мужик з сокирою на поясi. Сіленд пиздить себе обома руками в груди, якi iздають звуки, нiби в зонi пиздять по рельсу. Всi ховаються. Величність образа була досягнута завдяки американській техніці та величезному екрану за деревами.

Сіленд: *гарчить завдяки тим же ефектам* Мать! Мать! Мать!
Швеція: Ну, бля, пiздєц! Ось вам й Галівуд! Коли він став такий кремезний?
Україна: *мало не регочучи* Тихiше, бо як побачить,
То з'їсть усiх, а Фiлiном закусить.
Швеція: *з гордістю*
А всьо-такі синок на мене схож,
Його би в ПТУ чи в iнститута,
А так немає смисла нiкакого,
Що вiн пиздячить лiс i розриває
Навпiл шатунiв i греблi рве. Дiяльнiсть пиздувата.
Пруссія: *здогадався* Ха! Вiн лишняя людина!
Сіленд на екрані меланхолiйно лама об колiно вiковiчнi сосни. Раптово помiчає нашу компанiю i iздає страшне кiнг-конгiвське гарчання. Наляканi радіхони разом з жирною совою безпорадно бiгають між дерев i вiд жаху страшно кричать. Причому пiдступний швед-батько, вiдступаючи, заманює синка до оркестрової ями. Зi звуком скинутого з дзвiницi дзвона Сіленд валиться в яму на фаготи i контрабаси. Що цікаво, остання знаходиться у районі куліс.
Завіса. Кінець першої дії.

Вопрос: Сподобалось?

1. Так		6	(85.71%)
2. Ні		1	(14.29%)
Всего:		7

@темы: Америка, Росія, Беларусь, Литва, Іспанія, Англія, Європа, Пост Радянський простір, Фанони (міста), Угорщина, Фанфікшин, Німеччина, Австрія, Загалом Усі, Латвія, Пруссія, Сіленд, Франція, Швеція, Україна, Польща

---

День Незалежності

[Marichka from Kyiv]

Назва: День Незалежності
Автор: Marichka from Kyiw (Марічка, та що з Києва)
Бета: відсутня
Фендом: Hetalia: Axis Powers
Персонажі: Канада, Україна.
Рейтинг: G
Жанри: Джен, повсякденність, філософія, втручання автора.
Попередження: OOC,
Розмір: Міні, 2 сторінки
Статус: завершений.
Опис:
Написано 22 числа до Дня Незалежності. Канада вирішив привітати Україну.
Публікація на інших ресурсах: Спочатку питайте
Примітки автора:
Попередження:
Автор лізе в політику! Думка автора може не співпадати з вашою думкою! І не кажіть потім, що я вас не попереджала!

Смутна й невесела сиділа Україна, дивлячись у вікно. Сьогодні у неї День Незалежності, та й не просто День Незалежності, а двадцята річниця. Вона так готувалась до цього дня, так його чекала, а як тільки він настав, так відразу стало невесело. Може, їй зіпсували настрій події цього року? Та, хіба лише цього року?
Софія подивилася на годинник. 8:00, вона мала повне право ще поспати, але вона навмисне встала раніше, щоб хоч трохи насолодитися тишею, поки Марічка з Кирилом ще не прокинулись. Звичайно, вони обіцяли поводити себе як належить, але Україна знала їх, та як вони виконують ці обіцянки.
Вона тяжко зітхнула й відійшла від вікна. Чому у неї що не бос, то придурок? Мабуть, з усіх найнормальнішими були Володимир Великий та Ярослав Мудрий. Хоча, дивитись на них через такий значний відрізок історії було легше, адже вже були відомі результати. Можливо, тоді народ теж був не вдоволений владою. Особливо, вони, мабуть, були проти прийняття християнства. Проте, вона уже не пам’ятає точно, треба буде спитати у Києва, він такі речі краще запам’ятовує. Хоча, він був з народження хрещений, Остап ніколи не розумів їх, язичників. Можливо, він уже і не згадає.
Тільки-но Україна задумалась, як з роздумів її вивів дзвінок в двері. Не довго думаючи, вона побігла відчиняти.
На порозі стояв Метью з букетом квітів та якимось пакунком.
- З Днем Народження! Ну, що, я перший?
- Тихіше, дітей побудиш, — посміхнувшись, тихо сказала вона. – Заходь вже.
Канада зайшов і вже тихішим голосом спитав:
- Я, сподіваюсь, тебе не розбудив?
- Ні, я вже давно встала.
Канада опустив голову та почухав потилицю, ніби хотів щось згадати. Ця звичка, разом з емігрантами, таємничим чином передалася йому від України. Нарешті, він задав про подарунок.
- Ем, ну...загалом, це тобі, — сказав він, вручивши їй букет з пакунком.
- Дякую, — з посмішкою сказала Софія.
Метью ніяково посміхнувся. Він цілу промову підготував, поки їхав сюди, а зараз не міг сказати нічого нормального. Як завжди, все йде не так, як він планував.
- Давно ми з тобою не бачилися, — нарешті порушила тишу Софія.
- Ага. В останній раз я тебе бачив 1 липня, але тоді ми не встигли навіть нормально поговорити.
Україна зітхнула та сіла на тумбочку.
- Щось не так? – занепокоєно спитав Канада.
- Розумієш, — Софія ще раз зітхнула, — ця політика псує навіть гарні моменти в житті. От наприклад, ми з тобою: колись ми бачились кожен день, а тепер не можемо навіть на свята нормально поговорити.
- Ми ж тоді жили разом, — сказав Канада, — і я не бачу тут ніякого відношення до політики.
- Як не бачиш? Я ж не маю часу на те, щоб зустрітися з тобою через те, що зайнята проблемами в своїй країні.
Вона подивилась в очі Вільямсу і продовжила.
- Ще й ці ідіоти в керівництві. Не зрозуміло, що вони роблять, для чого і куди діваються гроші. Хоча, ні, це, на жаль, зрозуміло. Влада тільки робить вигляд, що думає про народ, а інколи лінується навіть робити вигляд. Замість того, щоб нарешті об’єднати країну, вони тільки більше сварять моїх дітей. Львів з Харковом вже ніби не брати зовсім.
Софія схрестила руки на грудях, та опустила голову. Ця ситуація в США, суд над Тимошенко, постійні сварки її дітей, все це негативно позначалося на її здоров’ї.
- Мені вже страшно знаходитися поруч з Росією, — продовжувала вона. – Завжди чекаю від нього якогось підступу. Страшно вже повертатися спиною до нього, вже давно втратила я довіру до брата. І все через той проклятий газ. Ох, як би хотілося, щоб не потрібен він був нам, а то одні від нього проблеми.
Вона знову зітхнула.
- От тільки сестру шкода. Боюсь, що скоро опинюся на її місці.
Канада забрав з тумбочки якийсь предмет та підсів до Софії.
- Ти ж так хотіла цієї незалежності...
- Я не відчуваю себе незалежною, — похмуро відповіла вона.
- Софіє, — Метью взяв її за руку, — Що ти з собою зробила? Адже, в деяких країнах все було набагато гірше, але хіба труднощі ламали їх? От, наприклад, Німеччина, адже його роздробленість була гірша за твою, але зараз це ж одна країна. У всіх було погане керівництво і у всіх через це була депресія, але ж треба якось з неї виходити. Україно, хіба всі ці 20 років були поганими: згадай Кличко, ти виграла Евробачення, вам з Польщею доручили Євро 2012 і ти непогано до нього готуєшся. Хіба це погано? Так, в тебе є проблеми, але в кого їх нема? Та і спробуй хоча б намагатися їх якось вирішити! От наприклад, погане керівництво. А чи є серед них гідний кандидат в президенти?
- Ні, — тихо відповіла Черненко, — не впевнена.
- А серед нормальних людей є?
- Є, але вони не хочуть іти в політику. Бояться, що всі їх будуть ненавидіти.
- От бачиш! Проблема не тільки там. Так, встань! Досить скаржитися на свою тяжку долю. Іди й покажи світу, що ти справді „не вмерла”.
Канада й сам не очікував, що може таке сказати. Він – країна, яка завжди піддавалась громадській думці та чий погляд ламався під натиском більшості.
Україна встала і упевненим голосом сказала:
- А ти правий Метью! Треба мені вже щось робити зі своїми проблемами!
Канада був трохи здивований її словами, він і сам не думав, що правий. Він просто сказав те, що думав і виявилося, що його думка для когось важлива.
Схоже, та розмова вплинула не тільки на Україну.

Я дописала останнє речення та стала перечитувати текст. Було 22 серпня 2011 року, до такого важливого для мене 24 числа залишалось два дні. Ноутбук вже нагрів коліна, мишка лежала десь осторонь і я вже зовсім забула про її існування, з двору чулися чиїсь голоси, а я все дивилась в екран. Нарешті, я дочитала та сказала сама до себе:
— Шкода, що це все неправда…

@темы: Канада, Фанфікшин, Україна

---

Україна у вогні

[Klodwig]

Назва:Україна у вогні
Автор: Klodwig
Бета:немає
Фендом: Hetalia: Axis Powers
Персонажі:Україна, Німеччина
Рейтинг:G
Жанри: гет, джен
Попередження:немає
Розмір: міні
Статус:закінчений
Опис:по книзі Довженка "Україна у вогні"
Публікація на інших ресурсах:перепост вам в поміч
Примітки автора: та які нафіг примітки ==

далі

— Цю землю можна їсти.
— Їж її, сину. Я хочу бачити тебе, сину, як свій зміст буття тут. Їж цю землю, Людвігу. Скоро вона буде нашою.
«Помиляєшся, «батьку». Вона буде моєю.»
Людвіг Крауц зробив декілька кроків в сторону поля, повного стиглого колосся – розплавленого золота, від якого аж боляче було очам. За полем починалося небо – синя далечінь без єдиної хмаринки. Липень. Juli.
— Ці люди дивні. Вони не бояться смерті. Їх не можна підкорити. Їх можна тільки знищити. В 18 році я тікав від них в підштаниках. Прийшов час розплати.
+++
— Що ти тут робиш? – Ольга подивилася на одягненого в чорну офіцерську форму Людвіга.
— Я прийшов знову. Щоб ти таки стала моєю.
— Я не хочу цього. – дівчина відвернулася. – Я майже стала вільною….. А ти прийшов знову.
— Подарую тобі волю. Я зроблю так, що ти житимеш добре.
— Я не хочу. Іди геть звідси.
Німеччина зробив крок до України.
— Зараз я мав би бути в Києві, сидіти по праву руку біля Коха. Але я прикинувся сином цього дурня, який ще не знає, що його рідний син загинув від кулі ще 10 днів тому, а я надзвичайно схожий на нього як лицем, так і іменем.
— І що ти будеш робити потім? Як поясниш йому? Він же всього лиш людина.
Крауц дістав цигарку й закурив.
— Не знаю. Скоріш за все обставлю все так, наче мене вбили.
— Ти жорстокий.
— Я стратег.
Україна провела рукою по високій траві. Цей хлопець лякав її.
— Ти будеш моєю. Якщо не вчора, то сьогодні. Якщо не сьогодні, то завтра.
+++
Вони зустрілися через кілька років.
Але тоді в очах Людвіга вже не було вогника.

@темы: Фанфікшин, Німеччина, Україна

---

Історія про пляшку

[Marichka from Kyiv]

Назва: Історія про пляшку
Автор: Marichka from Kyiw (Марічка, та що з Києва)
Бета: відсутня
Фендом: Hetalia: Axis Powers
Персонажі: Канада, Україна, Росія, Америка, згадується Угорщина. Невеликий натяк на Україна/Канада
Рейтинг: G
Жанри: Hurt/comfort, повсякденність
Попередження: OOC,
Розмір: Міні, 3 сторінки
Статус: завершений.
Опис:
Канада намагаеться прийти на допомогу Україні, але незрозуміло, хто кого врятував?
Публікація на інших ресурсах: Спочатку питайте
Примітки автора:
Попередження: перебільшення на рахунок неативних рис Америки та Росії.
Присвячується 200 перегляду минулого укранадського фанфа. Честно кажучи, жанр може бути неточним (дуже неточним).

Всі права на використаний в тексті матеріал належать автору канона, а автор фанфика зобов'язувається не отримувати з данного тексту матеріальний прибуток.


Канада сонно пив каву, сидячи у себе в номері. Він сподівався, що ніхто на зборах не помітить синці під його очима... Хоча, хто після минулого вечора піде на ті збори? Всю ніч він з Україною... Ні, не подумайте нічого такого. Просто Канада, як справжній джентльмен допомагав Софії дотягнути до готелю п’яного брата, а потім сестру, а потім кузена... Загалом, усіх, хто був тоді в ресторані. Кава зовсім не збадьорила Метью, навіть навпаки, лише ще більше приспала. Він в’яло встав з крісла і, знявши піджак, впав на ліжко. Кофеїн все ж зробив свою справу, не зважаючи на те, як сильно Канада хотів поспати, йому це зовсім не вдавалося.
Тільки-тільки він заплющив очі, як продзвенів будильник, час іти на збори ООН. Метью роздратовано кинув його в стінку, мало не влучивши в свого ведмедя. Прокинувшись від удару, Кумадзіро розгублено озирнувся і, побачивши хазяїна, видав свою звичайну фразу:
- Ти хто?
- Канада... — тихо і змучено відповів Метью.
Зараз його хвилювало лише одне питання: йти чи не йти? З одного боку, його все одно ніхто не помічає, та й, скоріш за все, ніхто не піде на ті збори. З іншого боку, треба прийти, про всяк випадок. Після титанічних зусиль Канада все ж встав з ліжка. Вирішивши зайти до брата, він нагадав Кумадзіро, як себе потрібно поводити, після чого вийшов з номера.
„Все ж таки, хто він?” – подумав ведмідь, коли. хазяїн покинув кімнату

В коридорі не було чутно його кроків, він йшов як привид – повільно, ніби зовсім не торкаючись підлоги. Підійшовши до номеру Америки, Метью постукав, але відповіді не було. Він постукав сильніше, але ніякого руху всередині не спостерігалось. Врешті-решт, він натиснув на ручку дверей та ввійшов у середину. Перед очима Канади відкрилась дивна картина: в одних трусах і майці, Альфред сидів на колінах, вдивляючись кудись в стіну.
— Що ти робиш? – замість привітання сказав Метью.
— А? — Джонс від несподіванки мало не впав. – Фух, це всього на всього ти...
Після цих слів, він знову повернувся до свого колишнього заняття. На канадські питання „Що ти робиш?” Альфред лише відмахувався однією рукою. Але, все ж таки, Метью домігся свого, Америка відірвався від стіни, тепер Канада міг побачити дірку між цією і сусідньою кімнатами.
- Ти що більше нічого сказати крім „Що ти робиш”? – роздратовано сказав Альфред. – Там в сусідній кімнаті може драма століття!
- Сусідній кімнаті?
Метью на хвилинку задумався. Сусідня кімната, хто в ній оселився? Точно, наступні двері після кімнати Америки ведуть до номеру...України. Від цієї думки у нього пришвидшився пульс.
- Щ-щ-що там?
- Там просто Росія, — Америка повернувся до свого старого заняття, — п’яний зайшов до Софії. Він вже пів-години намагається повернути її собі. Думаю, скоро дійде до насилля... – Америка на хвилинку задумався. – А може і до зґвалтування...
Той спокійний тон, з яким говорив Альфред дратував Метью. Що не дивно, він дуже хвилювався за долю України, вона не раз скаржилась йому на Росію, тому Канада знав, що інколи Іван буває занадто жорстоким.
- Як ти смієш так про це говорити? – скрізь зуби проговорив Метью.
Він повернувся назад до дверей і вже хотів піти на поміч Україні, як Джонс схопив його за рукав.
- Ти куди зібрався? Невже ти настільки дурний, що хочеш кинути виклик Росії?
- Мені байдуже, хто він.
Після цих слів він звільнив свою руку і набравшись хоробрості пішов до сусідньої кімнати.
- Ідіот, — сказав Америка, коли Метью пішов.

Тим часом у сусідній кімнаті, Україна і Росія бігали навколо стола.
- Стань одним єдиним з Росією!
- Брате, ти п’яний...
Але не зважаючи на свій нетверезий стан, Іван все ж тримався прямо. Ніхто б і не сказав, що він перед цим випив, дуже багато до речі випив. Усі дії його були чіткі й продумані, занадто чіткі... Поки Софія думала над цим, Росія встиг спіймати її за руку. Вона намагалась вирватися, але він був сильніший. Невстигла Софія й зрозуміти, що сталося, як Іван вже притиснув її до стіни.
- Стань одним цілим з Росією...
„Чому він не може заспокоїтись зі своєю єдністю? Хіба він досі не розуміє, що я не згодна...” – промайнуло в голові України. Вже майже зникла надія на порятунок, як в кімнату ввійшов Канада.
Не довго думаючи, хоча швидше, зовсім не думаючи, Метью став між Іваном та Софією. Тепер Америка, який, як ви знаєте, піддивлявся за ними, спостерігав таку картину, Україна ховається за спиною Канади, а він в свою чергу переляканими очима дивиться в обличчя Росії.
Метью зробив крок назад і відчув за собою стінку. Матвію трохи легше на серці, хоч вона встигне врятуватись. Канада вже заплющив очі, готуючись до удару, як почувся дзвін розбитого скла. Метью відкрив очі: Іван лежав на підлозі, а Софія великими переляканими очима дивилась на нього. В руці в неї була шийка розбитої пляшки, видно тієї самої пляшки, якою вдарили Росію. Канада не розумів, як така, на перший погляд, тендітна і вразлива жінка могла повалити такого бугая, як Іван, до того ж, такою нехитрою зброєю. Софія, судячи з усього, сама не вірила, що це спрацює, тому сама була шокована. Через хвилину мовчання, тишу порушив Вільямс:
- В-в-він жи-жи-живий? – його голос почав тремтіти.
Софія нахилилася над братом і помацала пульс на його шиї.
- Живий, — Україна говорила дуже тихо.
- Що нам робити?
Канаду дійсно хвилювало це питання: що робити? Якнайшвидше тікати? Викликати швидку? Що?
Невідмінно від Метью, у Софії вже з’явився план дій.
- Так, нам треба дотягнути його до...
- Хвилинку, помовчи.
Україна хотіла обуритися такому нахабному перериванню її плану, але замість цього лише завмерла з відкритим ротом. Метью взяв склянку, наповнену якоюсь прозорою рідиною, підійшов до пробитої дірки і вилив туди весь вміст склянки. З-за стіни почулися все можливі прокльони у сторону Канади. Метью, недовго думаючи, закрив дірку стільцем.
- А що було в тій склянці?
- Горілка, — відповіла Україна.
- А, тоді зрозуміло, чому він так розсердився... – Метью зробив невелику паузу, — Так що ти там казала?
- Я? А, ну так... Бери його під руки, а я за ноги. Разом дотягнемо його до кімнати.
- А якщо він прокинеться і все згадає?
- Не згадає, від нього так тхне горілкою, що точно не задає. Ну, що стоїш?
Канада послухався України і вони разом винесли його з кімнати. Іван важив, мабуть, тонну, і було просто диво, що вони обидва донесли його на другий поверх. Декілька раз Росія щось говорив крізь сон, чи то про соняшники, чи то про теплі моря, розібрати було дуже складно.
Діставши ключі з кишені Івана, Україна відчинила двері. Гармидер в кімнаті був страшний, схоже прибиральниця туди вже місяць не заходила. Поклавши Івана на ліжко, вона зітхнула і сіла на крісло, яке стояло в кутку.
- Боже, як я втомилась...
Після цих слів Україна закрила очі і відразу заснула. Канада зрозумів, що не можна її тут залишати. Він обережно підняв її та поніс назад, у її кімнату. Не те щоб йому не хотілося спати, та й все вже боліло від довгого носіння важкого, але що йому ще залишалось робити?
Метью обережно зайшов до кімнати України, що б випадково не гримнути дверима. Він поклав Софію на ліжко. Вона тихенько сопіла, а вії трохи ворушилися.
Канада хотів піти, але він так втомився, що не витримав і вирішив на хвилинку лягти поруч. Очі закрилися самі, і через секунду Метью заснув.

- Це так мило, — Угорщина перестала дивитись в отвір та перевела погляд на Америку, який все ще не міг очухатися після лікування цікавості горілкою.
- Ага, звичайно, — іронічно сказав він.

Замість епілогу

Росія прокинувся з жахливим головним болем. Через силу Іван встав і оглянув все довкола.
— Що я роблю в кімнаті Угорщини?

Вопрос: Сподобалось

1. Так.		6	(85.71%)
2. Ні.		1	(14.29%)
Всего:		7

@темы: Америка, Росія, Канада, Угорщина, Фанфікшин, Україна

---

Історія о.Зміїний

[Hetalia.ua]

Назва: З історії Зміїного острова
Автор:  N.K.V.D.
Фендом: Hetalia: Axis Powers
Персонажі: о.Зміїний, Росія, Турція, Румунія, Україна, м. Одеса, с. Біле
Рейтинг: G
Попередження: російська мова у сканах. Перекладна прикладка додається поряд.
Розмір: невідомий, нажаль.
Публікація на інших ресурсах: тільки з дозволу правовласника
Примітки автора або людини, що розміщує:Щира дяка висловлюється  N.K.V.D. за дозвіл на використання матеріалів)
Ресурс, з якого розміщено (Якщо перепост): Дайрі.

Історія о.Зміїний

Згідно давньогрецької легенди, острів підняла з морського дна богиня Фетида для свого сина Ахілла. Перша згадка про Зміїний зустрічається у джерелах кінця VII ст. до н.е., де він називається Левке (Біла). На Зміїному був споруджений, а пізніше зруйновано, храм Ахілла.
Руїни храму були знайдені та задокументовані у 1823 році.
З часів Середньовіччя острів належав Турції.
Після перемоги Російської Імперії у Російсько-Турецькій війні 1828-1829 років острів перейшов до Росії.


Після поразки Росії у Кримській війні Зміїний став володінням Румунії, та на ньому був розміщений дисциплінарний батальйон румунської армії.
У часи Другої Світової війни, у квітні 1944 року, на Зміїний був закинутий десант Чорноморського флоту, та румунський гарнізон здався без бою.
За дипломатичною угодою, підписаному Миколою Шутовим (від СРСР) та Едуардом Мезинческу (від Румунії), острів Зміїний з 23 травня 1948 переходив у склад СРСР. У 1956 році на острові була розміщена радіолокаційна рота ПВО, а також прикордонна застава.


У 80-х на шельфі близ Зміїного були знайдені значні родовища нафти.
У 1992 році, за договором про розподіл чорноморського шельфу між Україною та РФ, о. Зміїний перейшов до України.
Родовища нафти та природного газу стали причиною нових претензій з боку Румунії у адресу незалежної України та прохань про новий розподіл територіальних вод.


Готуючись до міжнародного суду Україна передала острів Килійському району Одеської області.
За рішенням міжнародного суду Україна у 2009 році передала частину морських територій (з газом та нафтою) Румунії.
У 2007 році розташований на острові комплекс отримав офіційний статус селища (селище Біле) у складі Килійського району.
Цей крок викликав протест з румунського боку. Але він нічого зробити поки що не може.

@темы: Росія, Зображення, Переклади, Європа, Пост Радянський простір, Румунія, Фанони (міста), Фанони (регіони), Турція, Україна

---

Хетаукраїнська карта

[Hetalia.ua]

Отож, шановне панство! Відписуємося в цій темці, хто ми й звідки)

запись создана: 09.10.2011 в 00:29

@темы: Організаторське

---

[Hetalia.ua]

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Шинок "Хеталійський хутор"

[Hetalia.ua]

Флуд не тематичний та проста балаканина. Ласкаво просимо.

@темы: Організаторське

---

Ми з тобою однієї мови!

[Hetalia.ua]

Наш малий центр перекладів.
Потрібні перекладачі (бо тільки адміни не хможуть постійно працювати)

@темы: Організаторське

---

Говори зі мною/Говори со мной

[Hetalia.ua]

Эта тема для тех, кто не знает украинского языка или плохо понимает его.
Мы можем помочь Вам с тонкостями перевода)

@темы: Організаторське, Переклади

---

Хеталійська пісня України

[mig-70]

Назва: У нас на Україні (Катя Бужинська)
Автор: якийсь американець, мабуть
Фендом: Hetalia: Axis Powers
Персонажі: Україна
Рейтинг: загальний
Примітки людини, що розміщує: Знайдено на ланах YouTube

Вопрос: Подякувати?

1. так		11	(100%)
Всего:		11

@темы: Музика, Україна, Відео

---

[wasya]

Назва: ВОНА
Автор:  Марго Ивановна:
Фендом: Hetalia: Axis Powers
Персонажі: Україна/Россія та інші європейці
Рейтинг: загальний
Примітки людини, що розміщує: Класика українського року від групи "Плач Єремії"

Вопрос: Подякувати?

1. Так		11	(100%)
Всего:		11

@темы: Музика, Україна, Відео

---

Правила

[Hetalia.ua]

Загальні правила:

1. У нас діють усі правила @щоденників (далі - "песокнижки", що адмінам більше подобається);
2. В нас спілкуються ТІЛЬКИ українською мовою (бо іншому разі не мало сенсу робити щось україномовне). Для тих, хто не дуже розуміє, про що ми балакаємо, буде спеціальна темка "Говори зі мною/Говори со мной";
3. «Не б’ємо по пиці», тобто не переходимо на особистості, якщо опублікований матеріал Вас не влаштовує. Сказали, усе що думаєте («…там помилка, там стилістично не витримано….там лінії кривуваті…» та т.ін.), та заспокоїлися. Автор усе зрозуміє та прийме, як обґрунтовану критику. Якщо ж Вас не влаштовує саме АВТОР, а не МАТЕРІАЛ, то тихесенько це варимо у собі – за необґрунтовані образи банимо;
4. Ми ПРОТИ російської лайки. Язик свербить – лайтеся українською. Але все одно, контролюємо лексикон та не заходимо за рамки. В нашої рідної мови ж такий багатий словниковий запас, що російській мові й не снилося!
5. Якщо ви вступаєте до нас, то відмічайтеся у спеціальній темі «Хетаукраїнська карта», щоб ми бачили, де живе наша україномовна діаспора.

Правила, що стосуються матеріалів:

1. На сторінках спільноти можна викладати тільки матеріали, що стосуються безпосередньо Хеталії, фендому або тих, хто до нього має відношення (записи з блогу Химаруї, прес-конференції, заяви TV Tokyo, інформація що до сейю);
2. Матеріали, що викладаються у нас, обов’язково мають бути або на українській мові (якщо це фанфікшн або огляди серій та глав), або з українською прикладкою.
3. Якщо в Вас є якийсь цікавий матеріал, але він не україномовний, то Ви можете або перекласти самі, або скористуватися допомогою когось з адміністрації у темі «Ми з тобою однієї мови!»;
4. Теми з рейтингами, жанрами, попередженнями будуть розміщені, якщо того забажають читачи.

Шапки для оформлення постів (обов’язкове):

1. Для оформлення запису, що має під собою підтекст обговорення та проведення дискусії що до її предмету:

1. Для оформлення запису, що має під собою підтекст обговорення та проведення дискусії що до її предмету:
Тема:
Попередження:
Публікація на інших ресурсах (якщо висловленні думки Автор вважає своєю інтелектуальною власністю)
Примітки: (в яких межах проводиться дискусія)
Флуд: (чи дозволяється, чи ні)

2. Для оформлення запису, що має у собі графічний матеріал (зображення):

2. Для оформлення запису, що має у собі графічний матеріал (зображення):
Назва:
Автор:
Фендом: Hetalia: Axis Powers
Персонажі:
Рейтинг:
Попередження:
Розмір: *у пікселях та МБ*
Публікація на інших ресурсах:
Примітки автора або людини, що розміщує:
Ресурс, з якого розміщено (Якщо перепост)

3. Для оформлення запису, що має у собі мільтимедійний матеріал (відео):

3. Для оформлення запису, що має у собі мільтимедійний матеріал (відео):
Назва:
Автор:
Фендом: Hetalia: Axis Powers
Персонажі:
Рейтинг:
Попередження:
Публікація на інших ресурсах:
Примітки автора або людини, що розміщує:
Ресурс, з якого розміщено:

4. Для оформлення запису, що має у собі аудіоматеріал (музика):

4. Для оформлення запису, що має у собі аудіоматеріал (музика):
Назва:
Виконавець:
Персонажі/До кого з персонажів асоціюєте:
Примітки автора або людини, що розміщує:

5. Для оформлення запису з фікейшном власного авторства:

5. Для оформлення запису з фікейшном власного авторства:
Назва:
Автор:
Бета:
Фендом: Hetalia: Axis Powers
Персонажі:
Рейтинг:
Жанри:
Попередження:
Розмір:
Статус:
Опис:
Публікація на інших ресурсах:
Примітки автора:

6. Для оформлення запису з перекладним фікейшном:

6. Для оформлення запису з перекладним фікейшном:
Назва:
Автор:
Бета Автора:
Автор перекладу (або Перекладач):
Бета Перекладача:
Гамма Перекладача):
Фендом: Hetalia: Axis Powers
Персонажі:
Рейтинг:
Жанри:
Попередження:
Розмір:
Статус:
Опис:
Дозвіл на публікацію:
Примітки Автора:
Примітки Перекладача:
Ресурс, з якого взято:
Оригінальна Шапка твору.

Правила, що стосуються флудярнитства:

1. Флуд в нас не заборонений, якщо він тематичний. (Якщо вже в топіку стоїть «Обговорення Російсько-німецьких відносин у контексті пари Росія/Німеччина», то будьте ласкаві говорити про в межах теми, а не про те, що їв на сніданок у якомусь фіку Італія).
2. Якщо вже так кортить просто поспілкуватися – або попереджуємо адміністрацію (Юльхен або Клодвіг завжди до ваших послуг), або йдемо до шинку «Хеталійський хутор».