Незвичайна Автор: Silent Whisper Бета: Немає Фэндом: Hetalia: Axis Powers Персонажі: Японія/Україна, згадуються Білор...

понедельник, 10 октября 2011

22:25

все записи пользователя в сообществе SilentWhisper~~

Незвичайна
Автор: Silent Whisper
Бета: Немає
Фэндом: Hetalia: Axis Powers
Персонажі: Японія/Україна, згадуються Білорусь, Польща та Росія
Рейтинг: G
Жанри: AU, Гет, Буденність
Попередження: OOC
Розмір: Драбл
Статус: завершений
Опис:
Україна проводить невелику екскурсію Японії по своїй культурі, під час якої Хонда дізнається багато нового, невідомого раніше багатьом про минуле Ольги.
Публікація на інших ресурсах:
Де хочете, якщо воно вам потрібно, але з авторством моїм і без змін у шапці.
Примітки автора:
Вважаєте, пейрінг абсурдний? Так вот, ця нісенітниця навіть має скупе обгрунтування podrobnosti.ua/podrobnosti/2011/01/04/744724.ht...

читать дальше

Незвичайна

— Японіє, дивися, це Софіївський собор! – весело вигукнула Україна, взявши за руку хлопця і потягнувши його за собою до будівлі. Вони вже близько трьох годин гуляли Києвом, а Ольга все ще не переставала щебетати щось недосконалою англійською, іноді вставляючи американські фрази, що відразу ж привертали увагу. Кіку весь час соромився, коли Ремезина брала його за руку, чи нахилялася надто близько, щоб сказати якусь надзвичайно таємну річ, а потім заливисто сміялася, коли бачила червоніючого японця.
Все-таки вона дивна, незвичайна. Повна протилежність азіата. Він тихий, сором'язливий і небалакучий, ніколи не любить розповідати щось про себе, а вона шумна, іноді навіть занадто, емоційна, наївна та відкрита. Такі різні, і в той же час Кіку дуже притягувала ця жителька заходу. Хоча її культура з’явилася ще не так давно, але приваблювала своєю неповторністю. Її примітний інструмент – кобза – заворожував своїм абсолютно унікальним тембром та звучанням. І так приємно, слухаючи його, спостерігати, як її тонкі, трішки засмаглі від роботи в полі, пальчики бігають по струнам, а на губах з’являється ностальгічна посмішка, яку супроводжує високий грудний спів. А на кобзі важко навчитися грати. У неї п’ятдесят струн, але такої повноти звуку не дасть майже ніякий інший інструмент.
А козаки! Неповторні, своєрідні українські лицарі, які відрізнялися особливою зачіскою «оселедець», одежею, що складалася з сорочки, найчастіше вишитої, широких штанів – шаровар та інших атрибутів в залежності від фінансових можливостей. А також вони відрізнялися запальним характером безпечної душі, що уже перестала боятися смерті, з якою зустрічається кожен день один на один, схрещуючи з нею шаблі.
А дівчата та жінки нічим не відставали від чоловіків, козаків. Ольга і сама колись була козачкою. Не надто висока, з раніше довгим русим волоссям, яке вона втратила під час одного з боїв, коли була змушена його відрізати, з великими блакитними, здавалося б повністю наївними, очима, в яких світилася прихована хитрість та сміливість.
І колись вона з тими ж козаками, пліч-о-пліч з легендарним гетьманом ходила в походи на татар та турків, уміло сідлаючи коня та орудуючи шаблею. Навіть Росія погано пам’ятав ті часи, адже був ще тоді маленьким, але саме після того, як пройшов цей час, коли помер Хмельницький, Ольга звернулась по допомогу до Івана, просячи захисту від Польщі, котрий ніяк не хотів відпускати Ремезину, чіпляючись за її землі та шукаючи союзників серед її ворогів.
Тоді і перетворилася Україна в те, чим вона є зараз. Сором’язлива, дещо плаксива дівчина, хоча і дуже трудолюбна, про що свідчили її успіхи у сільському господарстві та незмінно бідна. Але розповіді про її минуле були гідні захоплення нею та її народом. Все-таки, це час зробив з неї боязку та відвиклу від битв. Але вона змогла зберегти залишки тієї культури, яку створювала століттями тоді, в часи Середньовіччя та початку Нового часу.
І коли Ольга все ж вмовила Хонду піти на концерт українського національного танцю, то хлопцю просто відняло мову та перехопило подих. Коли в його культурі танець – це плавність і точна послідовність рухів, що майже непомітно замінюють один одного и кричать про грацію та елегантність, майже невагомість, то Ремезиної все були з точністю до навпаки. Український танець – це сплеск все тієї же нестримної енергії, рухливості та запалу. Дещо різку рухи та повна віддача виконуючих, що так властива душі народу дівчини, захоплювала, але все ж була незвичною для замкнутого азіата. Але як і все невідоме, химерне і дивне, це його приваблювало. Та що там, навіть мова України була ватра того, щоб звернути на неї увагу. Дуже схожа на російську, на білоруську, дещо навіть на польську, вона все ж мала щось неповторне, своє, те що разюче відрізняло її від інших.
Ольга була зовсім незвичною дівчиною для японця і саме цим вона була йому надзвичайно цікавою, особливою.
— Хей, Кіку, хочеш подивитися на собор всередині? Там надзвичайно гарні фрески та мозаїки… — раптово загорілися живим вогником очі Ремезиної. І куди там Білорусії с з її, без сумніву, неземною, але сталевою та майже жорстокою, холодною красою, коли в цій дівчині ключем б’є життя.
Очевидно, це та енергія, що раніше йшла на битви та походи, а зараз накопичується, очікуючи виходу назовні. Колись…
Хонда ледь помітно кивнув і, діставши фотоапарат, перевів погляд на сяючі, здавалося, чистим золотом величні бані Софіївського собору, що грайливо переливалися в променях сонця. Такі ж золоті хрести з куполів здіймалися в небо, іноді чіпляючись за надто низько пливучі хмарки, що мали необережність так необдумано на них наткнутися.
І щось невимовно солодко защемило в грудях, коли Оля, весело усміхнувшись, легко, не вагомо, навіть не поцілувала, лиш доторкнулася губами щоки Хонди і потягнула його за собою до собору, продовжуючи щось захоплено розповідати. Але все, що вловив Японія з цього монологу, була лише одна фраза: «Кіку, ти так мило соромишся!», почувши котру, хлопець почервонів ще більше, все ж піддаючись напору України та ідучи за нею.
А все ж, вона незвичайна.

Вопрос: Сподобалося?